При зверненні з позовами щодо спорів з фінансовими установами першочерговими питаннями є:
Визначення територіальної підсудності спору;
Порядок сплати судового збору;
Від правильного вирішення вказаних питань залежить навіть можливість звернення позивача до суду, оскільки не кожен в наш час може без шкоди для сімейного бюджету сплатити навіть мінімальний розмір судового збору та нести такі не суттєві на перший погляд витрати як витрати пов’язані з проїздом до суду для участі в судових засіданнях.
Судова практика з цих питань складається по різному. Оскільки такі справи у своїй більшості є складними в частині застосування профільного законодавства, мають багато розрахунків, специфічна термінологія та інше, дуже часто суди першої інстанції не бажають витрачати час на розгляд справ із спорів з фінансовим установами і користуються будь яким приводом для повернення заяви позивачу.
Так у березні 2016 року адвокати нашого АО, в інтересах довірителя, звернулись до Подільського районного суду м. Києва з позовом до страхової компанії предметом якого було визначено стягнення грошових коштів та штрафних санкцій. Територіальна підсудність за зазначеним позовом була визначена згідно ч. 5 ст. 110 ЦПК України, тобто за місцем знаходження позивача.
Вказану позовну заяву суд повернув позивачу. Повертаючи позовну заяву позивачеві для подання її до належного суду, суд першої інстанції виходив з того, що справа не підсудна зазначеному районному суду, оскільки відносини між сторонами є договірними та регулюються Законом України «Про страхування» та договором Добровільного страхування життя укладено між ОСОБА_2 та Страхова компанія, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. ХХХХХХХХ, що територіально не відноситься до території зазначеного району м. Києва, а тому у відповідності до вимог ч. 2 ст. 109 ЦПК України позов потрібно подавати до іншого суду.
Не погодившись, з таким висновком суду, адвокати нашого об’єднання оскаржили в апеляційному порядку Ухвалу про повернення позовної заяви.
Апеляційний суд м. Києва погодився з доводами апеляційної скарги, та зробив висновок, що предметом позову є стягнення грошових коштів з страхової компанії за договором добровільного страхування життя, отже правовідносини сторін регулюються Законом України «Про захист прав споживачів». Відповідно ч. 5 ст. 110 ЦПК України передбачено, що до позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за місцем проживання споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.
Як зазначалося вище, не менш важливішим є питанням сплати судового збору за подання позову.
У вересні 2016 р. адвокати нашого АО, в інтересах довірителя, звернулись до районного суду м. Києва з позовом до страхової компанії предметом якого було визначено стягнення грошових коштів та штрафних санкцій. При зверненні до суду судовий збір не сплачувався.
Судом було визнано позовну заяву не поданою та повернуто її позивачу. При прийнятті рішення суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не усунув недолік, викладений в ухвалі суду щодо залишення позову без розгляду та надання строку на усунення недоліків позовної заяви, а саме, не надав суду документ, що підтверджує сплату судового збору, що є підставою для її повернення, як це передбачено ст. 121 ЦПК України.
Відмову в прийнятті позовної заяви було оскаржено до відповідного апеляційного суду.
Апеляційний суд погодився з доводами апеляційної скарги та прийшов до висновків:
Що згідно ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» звільняються від сплати судового збору позивачі за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
Вказаний висновок апеляційного суду підтверджується також, у п. 7 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» №10 від 17 жовтня 2014 року де судам роз'яснено, що ст. 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку пільг щодо сплати судового збору, тому при визначенні таких пільг слід керуватися іншим законодавством України, наприклад, ст. 14 Закону України від 1 грудня 1994 року «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду», ст. 22 Закону України від 22 жовтня 1993 року «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст. 22 Закону України від 12 травня 1991 року «Про захист прав споживачів».
Таким чином, здійснюючі підготовку позовів у справах відповідачами за яким виступають фінансові установи (в даному випадку страхова компанія) з питань які виникають при виконанні умов договорів, слід керуватися не лише нормами ЦПК України та нормами Закону України «Про судовий збір», а застосовувати також і норми Закону України «Про захист прав споживачів», що підтверджується зазначеним прикладами судової практики.
Адвокат АО «VOX LEX»
Ярослава Бережна